Якось десь жили по сусідству християнин та язичник. Християнин дуже праведний був, всіх постів додержував, молився кілька разів щодня, жодної служби в церкві не пропускав, а язичник вийде зранку надвір, воздасть хвалу сонцю за новий день і все. Померли вони і попали обоє до раю. І ото християнин на кухна посуд миє, прибирає, і т.п., а язичник за столом з Богом частується. Не витримав християнин, підійшов до Бога і запитує:
- Боже, що ж це таке? Я ж праведно жив, всіх заповідей дотримував, постів дотримував, а зараз тут на кухні посуд мию, а якийсь язичник з тобою за одним столом сидить? Деж справедливість?
- Бачиш, ти все життя вважав себе рабом Божим, а він - Дажбоговим онуком, от кожен з вас і отримав згідно своєї віри.